Катафоплекысационное иглоукалывание провоцирует катафоты в организме. Фотоплексирующее гавно гипнотизирует своей фотоплексационностью  (или я влюбился в то что насрал)

Вітаю себе з вдалим інкрементом властивості Вік! Усього мені найкращого!!! :)))

Чи можна назвати людину невиліковно хворою за недетерміноване сприяйняття дійсності? Так! Бо людською натурою складно сприймається будь-яка невизначенність. Модель сприйняття світу як і будь-яка інша модель є спрощеною абстракцією дійсності. Жодна модель  не відображає реальної сутності речей. Як можна почувати себе повноцінним знаючи, що твоя модель світосприйняття може на справді не мати нічого спільного с дійсністю? Кожен окремий об'єкт сприйняття  являє собой жалюгідну спробу свідомості вибудувати  макет реальності за повної відсутності розуміння сутності. Тотальне спрощення предметної дійсності задля побудови аматорського каркасу внутрішнього всесвіту - ось та ганебна риса людської натури, що з одного боку надає можливість залишатися психічно здоровим, а іншого являє собою перепону на шляху осягнення речей на більш глибокому рівні. Для початку важливо хоча б збагнути, що правди або немає взагалі, або вона неосяжна, а отже будь-яке уявлення про сутність об'єкту сприйняття є хибним або щонайменше недосконалим. І це хибне уявлення надалі служить основую для побудови бачення сукупності об'єктів. Отже, шановні, абсолютно все без виключень є невизначеним за своєю природою.

Про яку подібність світогляду однієї людини з іншою може йти мова, коли сутності речей зрозуміти неможливо, її не існує, вона просто має бути невизначеною, а моделі сприйняття цілковито індивідуальні. Індивідуальні аж на стільки, що не існує способу їх порівняти. Спілкування мовою настільки ж жалюгідне, наскільки і наші уявлення про речі. Безглуздо порівнювати думки виражені мовою. Невідворотність довічного існування у незмозі виринути за межі власної свідомості викликає приступи обструктивного психозу в спробі похитнути свій внітрішній, невиліковно індивідуальний всесвіт. Проте все марно, і чимось нагадує фрагменти фільмів, де за надміцним звуконепроникним склом хтось намагається призвести до скільки-небудь відчутного ефекту назовні, от тільки ти сам знаходишся всередині і навіть не здатен відчути власних намагань. Все що залишається - покращувати власні моделі сприйняття. Хоча б задля відчуття власної значущості в погоні за розумінням будь чого...

Наче потроху відпускає... (: Бажаю приємного настрою